09:47:35
МКС - пряма мова: Олександр Булашев

Після невеличкої літньої паузи “МКС – пряма мова” повертається в ефір! І сьогодні хочемо поділитися з вами цікавим матеріалом з весняної командної поїздки до Харкова. Олександр Якович Булашев – один з найдосвідченіших туристів Харківщини, майстер спорту СРСР та України, видатний мандрівник України, екс-голова Харківської обласної федерації спортивного туризму, кандидат медичних наук – за своє насичене похідне життя подолав майже 20 тисяч кілометрів пішки, на лижах та вплав. Він поділився з нами деякими своїми захопливими історіями, а також роздумами про проблеми та перспективи спортивного туризму.

- Олександре Яковичу, Ви нещодавно випустили ґрунтовну працю, присвячену спортивному туризму. Як Ви прийшли до написання книги?

- Я подорожую усе свідоме життя, маю більше 60 років досвіду. Багато що забулося, але усе, що згадав – вирішив викласти у книзі.

- Розкажіть, як Ви прийшли в туризм?

- У 1955 році я вступив до Харківського медичного інституту, паралельно мене почало приваблювати далекі подорожі, туристичне життя, тривалі походи. Через два роки я вступив до школи молодших інструкторів туризму, згодом мене вибрали головою інститутської туристичної секції. Я починав з пішохідних походів, а потім переключився на лижний в основному. Перший лижний похід організував у 1958 році по Підмосков’ю. Коли лижні походи вже трохи набридли, перейшов на водні. До того ж, я працював у Всесоюзному науково-дослідному інституті охорони вод, який організовував численні експедиції на різні водні об’єкти, це сприяло розробці нових цікавих маршрутів для водних походів. Потім я перейшов до Харківського державного інституту фізичної культури, де вже була можливість передавати знання майбутнім тренерам зі спортивного туризму.


О. Я. Булашев

- Куди Ви вперше пішли в похід?

- Перший справжній пішохідний похід був по Харківській області у 1956 році на Коробових хуторах. Там проводились зльоти туристів зі всієї України, потім зльоти стали всесоюзними. Збирались до 2 тис. чоловік.

У 65-му я став майстром туризму СРСР. Потім туризм виключили з єдиної спортивної класифікації за велику кількість нещасних випадків. Групи зникали і гинули десятками. Це псувало загальну статистику. Тому присвоювали не майстра спорту, а майстра туризму. Потім, коли знову включили до класифікації, у 1966 дали вже майстра спорту СРСР. Вручили мені 101 значок, Григоренко-Пригоді та Бондаровичу. Далі було орієнтування. І аж у 2007 я провів лижну 5-ку у Большеземельскій тундрі, став Чемпіоном України та Росії, мені було 70 років. До цього ще була низка 5-рок. Зараз за складністю це все 6-ки.

- Який район Ваш улюблений?

- Тундра і тайга. Мене завжди тягнуло на північ. Трохи Арктики захопив. Пройшов майже всі острови від Кольського до Чукотки. Зараз популярними для українських туристів стають Альпи, Скандинавський півострів, там можна проводити цікаві лижні походи. Завжди хотілося потрапити на Шпіцберген. На жаль, для водних походів по суті, залишилось не так багато варіантів, оскільки в Росію вже не поїдеш. Останній мій похід був минулого року, ми сплавлялися по Сейму.


Лижний похід Югорським півостровом та островом Вайгач, 2001 рік

- А як щодо гірських походів?

- У гірські походи я мало ходив. На Центральний Кавказ, Західний Кавказ, у Фани. Лижний туризм зручний тим, що ти береш з собою санчата, не треба тягнути 50 кг рюкзак. Але зараз лижний туризм переживає не кращі часи. Минулого року ми у Харкові випустили лише одну групу. Карпати – досить своєрідний район, дуже лавинонебезпечний.

- Який похід у Вашому житті Вам запам’ятався найбільше?

- У кожного є в житті такий похід. У мене ще були 60-ті роки, комбінований піше-водний похід по Східним Саянам, загалом 500 км. Нас було 5 учасників, я – керівник, ми усі були молоді, мені було 24, наймолодшому учаснику – 20 років. Раніше було лише три категорії складності, це була 3-ка, зараз була б 5-кою. Ходили тоді на дерев’яних плотах. Це тонна чи більше ваги, будували його самі. На виготовлення плоту йшло десь 3 дні. Перший пліт нам допомагав будувати місцевий, який потім згорів у вогнищі, коли спав біля нього – одяг був з оленячих шкур. Інші два будували самі. Найважче було знайти сушину, щоб вона була недалеко від берега.


Будівництво плоту у пішохідно-водному поході Східними Саянами, 1960 рік

- Чим саме запам’ятався цей похід? Якоюсь екстремальною ситуацією?

- Ми тоді ходили по картах 10-кілометровках, інформації у такій карті дуже мало точної. Усі інші карти були для службового користування, засекречені. Потім якось ми знайшли вихід на генеральний штаб, діставали карти…Так ось. У нас вже закінчувались продукти, а залишилось ще більше сотні кілометрів до житла. Наш пліт влітає у поріг, застряє. Поліетилену тоді не було, продукти усі намокли. Залишилась банка горохового концентрату і кілька сухарів. І тут ведмідь. Мозок спрацював: це м’ясо, це їжа. З іншого боку – це неабияка загроза життю. Врешті переміг шлунок, а не розум. Ми його вбили 4 патронами. 1-й патрон промазав, я подумав, що ведмедю треба стріляти в лоба. Але він розумний, тікає. Треба бити не в лоб, а в серце, під лопатку. 2 куля влучила, він підскочив, кинувся на нас, ми – у воду, забігли метрів на 15. Ведмідь оглянув наші рюкзаки, йому приглянулася гітара, він шарахнув по струнах. У нас залишилось 2 патрони, льодоруби, каміння, ножі. 3-й патрон також промазав, а 4-м влучив – напевно, перебив хребет. Кулі ми відливали самі потім. Але вони не знадобилися. Їли задню лапу напівсирою, за ніч з’їли. З’явилися сили, ми почали будувати новий пліт. Через деякий час і цей влетів у якийсь завал. На третьому плоті вже пливли нормально.

- І Ви на ведмежатині пройшли решту походу?

- Так. Якось наприкінці дня припливаємо на світло, вже було десь 11-та година. Закон тайги – не запитувати, хто ви і чому тут ходите. Люди, які нас зустріли, спочатку напоїли нас чаєм, дали поїсти кілька буханок хліба. А ведмідь виявся “гнилим” – не нагуляв за літо жиру, шатун. Якщо він спробує людину, він почне полювати і на людей. Нам пощастило, ніхто не захворів, м’ясо ще й додому привезли, але його ніхто вже не їв.

- Як у таких тривалих походах та зберігати сприятливий психологічний клімат у групі?

- Як і в альпінізмі, дуже важливою є сходженість групи, амбіції не мають брати верх над здоровим глуздом.


Пішохідно-водний похід Якутією, Верхоянський хребет, 1980 рік

- Що Ви думаєте про велику кількість комерційних походів? Як цьому протидіяти?

- Протидіяти не варто. Головне, щоб вони нам не заважали. Раніше були планові маршрути, турбази по всьому союзу, приїжджали різні люди по путівках, їх розділяли за рівнями підготовки. Зараз цього немає, а в гори люди все одно хочуть ходити.

- Як, на Вашу думку, залучати людей ходити саме у спортивні походи?

- Якщо людина сама не приходить у спортивний туризм, нащо її тягти туди?

- Що Ви думаєте про змагання з техніки туризму? Чи сприяють вони розвитку спортивних навичок?

- Вони допомагають у житті, але ось у чому справа. Майстра спорту з техніки туризму можна виконати у 20 років. Це неправильно. Подобається людям бігати з мотузками, змагатися, долати штучні перешкоди – нехай. Але коли людина у 20 років каже, що вона – майстер спорту з туризму, це не співставно з похідним досвідом. Доходить до абсурду. На походах майстра реально заробити років за 12.

Були колись закиди, що ось треба зробити очні змагання, суддів в походи включати. І як це? Судді будуть йти по моїй лижні? Заськи! Ми маємо їх забезпечувати, це будуть нахлібники, а не учасники. Змагальний туризм та похідний треба розмежувати. Але ніхто не хоче на рівні міністерства з цим возитися. Техніка далека від реальних умов. Кому потрібна в поході крутопохила переправа чи ходіння по дуже умовним купинам? Менше з тим, якась користь з цього може бути – люди вчаться швидко працювати з мотузкою, в’язати вузли, фізична підготовка покращується. Можливо, актуальним було б відроджувати скаутський рух та проводити ще й скаутські змагання.


Зустріч з О. Я. Булашевим у Харківсьому альпклубі, 2018 рік

- Які подальші перспективи розвитку спортивного туризму, на Вашу думку? Як забезпечити належний рівень підготовки кваліфікованих туристів, керівників походів?

- В одній з останніх моїх наукових статей я написав, що перспектив у туризму ніяких немає. Однак, треба бути оптимістом. Зараз ми намагаємось відроджувати туристську освіту, за різними рівнями підготовки. Моє покоління не встигло підготувати наступників, передати естафету. Приходить мало людей, нема з ким ходити. Люди мого віку, майстри спорту вже відійшли від справ. А молодих небезпечно з собою брати, я вже на цьому погорів. Напевно, ми консерватори.

Планку спортивності походів треба підвищувати. Колись у 80-х у Харкові випускалося 40-50 5-4-к на рік. Я тоді був головою обласної МКК, ми ледь встигали…Але життя йде по синусоїді – зараз нам погано, але обов’язково буде краще. А туризм може бути віддушиною.

Спілкувалася Аліса Покровська

Переглядів: 222 | Додав: sandruschenko91 | Теги: Аліса Покровська, Булашев, МКС пряма мова, інтерв'ю | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
avatar