19:28:35
Як ми носили прапор Команди МКС на Північну Ушбу

   Почнемо з того, що літо 2021 було для нас насиченим: у липні ми ходили гірську 5-ку по Центральному Тянь-Шаню з командою одеситів, у серпні пройшли власні гірські походи 2 к.с. та 3 к.с. паралельно, розділяючись на дві незалежні групи тільки під час проходження перевалів категорії 2А.. Тож перед підйомом безпосередньо на Північну Ушбу були досить “розходжені” та акліматизовані.

23.08.2021
   Цього дня ми планували стартувати, але напередодні трохи не доїхали до Мазері, тому зранку прокинулись в Джварі. Швидко спіймавши якогось мужика на “пиріжку” і запакувавшись до нього, ми помчали в напрямку Мазері. Щоправда Сергію довелось їхати на ящиках, але то дрібниці, порівняно з відчуттям наближення до гори.

   Дорогою передзвонили прикордонникам і переконались, що дані наші є і можна забирати готові перепустки. Як ми пізніше зрозуміли, вийшло невелике непорозуміння. На питання: “Отримати можна на заставі в Мазері?” Нам відповіли: “Так в Мазері.” Наш “пиріжок” їхав в Местію, тому висадив нас на мосту в село Бечо. Там ми так само швидко застопили іншу машину, яка нас закинула вже в Мазері. Перепакувавши речі, ми сформували один рюкзак з міськими речами, які залишили в привітної бабусі в найближчому хостелі. Бабуся спочатку просто забрала речі, але після того, як почула, що плануємо спробувати на Ушбу підніматись, відразу запропонувала чаю попити.

   Далі рушили в напрямку виходу з Мазері з думкою, що он там біля мосту мають сидіти прикордонники. З цією думкою ми пререйшли міст, вийшли на стежку, зайшли в ліс. Навіть вже подумали, що і не зустрінемо нікого. Але через 3 кілометри від мосту таки прийшли до двох будиночків, звідки вийшли прикордонники і попросили показати перепустки. Довго вирішували хто ж кого неправильно зрозумів. Ми їм в процесі показали наші перепустки з попереднього походу навколо Казбека. Типу, що ми вже перевірені і нам раніше давали перепустки. Найсмішніше, що спершу вони їх взяли, як діючі і спокійно сказали, що у нас все норм. Але ми ще раз звернули увагу, що і район інший, і дати вже закінчились. Після того був дзвінок на заставу, яка насправді розташована трохи далі за Бечо і ми її просто проїхали в машині. 

   Сергію вручили 2 літри бензину, сказали взяти 2 паспорти і бігти вниз до мосту, куди зараз мають під’їхати прикордонники із нашими перепустками і на місці їх заповнити. З думкою, що там вже їдуть і треба швидко збігати, через 18 хвилин наші паспорти вже були на мосту. Але машина не спішила приїжати. Сергій біля мосту просидів рівно годину після того, як прибіг. Процедура передачі бензину і заповнення бланку з перепустками зайняла 10 хвилин. Дорога назад — 24 хв. Думка про те, що всі гірки забігаються — допомагає. Поки Аліса чекала, гостинні прикордонники її поїли чаєм і годували шоколадом. Прибігши назад ми швидко зібрались і рушили по маркованій стежці з бажанням до темноти вийти вже на морену і там заночувати. Але щось пішло не так. Ідучи по широченній, натоптаній, маркованій стежці, ми змогли промазати наш поворот направо і далі піднімалися вище по чомусь схожому чи то на стежку, чи то на висохле русло річки. Коротше, коли ми усвідомили, що сліди то є свіжі, але це не схоже на “дорогу”, ми прийняли дурне рішення не повернутись, а “ще от тут трохи пройти вверх і потім траверсом вийти на цю ж стежку”. Тут ми забули слова тренера, що коли щось не так, то краще зробити пару кроків назад. Якщо коротко, то ми героїчно справлялись із проблемою, створеною самими ж. Тяжко і незручно вверх, потім траверс з виходами на скельні скиди, обходи їх якимись кущами і в кінці—кінців спуск на “жирну” стежку в районі переходу через річку. Те, що можна було пройти за менше, ніж півгодини, ми ходили, напевно, години дві, якщо не більше. Стан фізичний і моральний казав нам: “Що ж ви за чехли такі і як ви далі збираєтесь ходити?”.

   Річку перейшли не намочивши крокси, але майже зразу пішов сильний дощ, який потім перейшов в “пінопласт” — маленькі кульки чи то снігу, чи то граду.


На маркованій стежці. Місце ночівлі

   До рівних місць для ночівлі буде пів переходу. Так, на першу нашу ночівлю на “нашій Ушбі” ми ставали в сильний дощ. Залізши в намет, який був мокрий однаково і зовні, і зсередини, а з нас продовжувала стікати вода, стали думати, що з погодою нам якось не щастить. Бо в першу ніч нашої трійки, яку ми ходили до цього на акліматизаційному виході в бік метеостанції ми півночі просиділи, тримаючи намети зсередини, в одному трохи порвало тент, а в двох інших погнули дуги. На тому і заснули.

24.08.2021
   Ранок виявився доволі погожим. Ми навіть трохи почекали, щоб хоча б тент палатки просох. Спокійно зібрались і рушили далі по маркованій стежці. Вийшли в 10:00. Вихід на морену. Перехід на льодовик. Зустріч зі знайомими з Києва, які прийшли подивитися на Ушбинський льодопад. В 13:00 підійшли під льодопад, змінили крокси на боти, одягли збрую, зв’язались і почали підйом.


Наш шлях

   На підході вирішили, що почнемо з правого боку потім в центральній частині, яка менш розірвана і пологіша перейдемо на лівий край і звідти вже вверх. Потім вже зверху оцінюючи підйом вирішили, що це було не найоптимальніше рішення і краще проходити все по лівому краю (по ходу руху). Льодопад пройшли повністю в зв’язках, одночасно нічого не вішаючи і не закручуючи. Загалом нічого складного і “розплутується” легко.


В льодопаді

   На ночівлю прийшли в 17:10. Ходовий час підйому по льодопаду зайняв 3 години 20 хв. Тут були хороші місця для намету із стіночками. Ми не планували на наступний день йти на вершину. Думали спокійно виспатись, сходити в розвідку на верхнє плато, або навіть на “подушку” і якщо там сподобається, то переїхати табором туди. Але все ж з вечора на всякий випадок зібрали штурмові рюкзаки, порізали обід, натопили води, підготували снарягу і домовились в 2:00 прокинутись і оцінити погоду. А то раптом чудова погода, а ми її проспимо.

25.08.2021
   2:00 прокинулись, щоб подивитись на погоду, а вона виявилась прекрасною. Місяць світить, як вдень, на небі ні хмаринки і повний штиль. Вирішили швидко поїсти макарони, попити чаю і йти дивитись на кількість снігу на “дошці”.

   Поївши, вдягнувши “збрую”, ми зв’язались і в 3:15 вийшли від намету в напрямку підйому на “подушку”. З вибором маршруту обходу тріщин проблем не виникало, оскільки нам залишились від когось старі заметені сліди на снігу. Шлях проглядався чітко. Пройшовши метрів 700 з набором десь 200 метрів ми підійшли під підйом на “подушку”. На годиннику початок п’ятої. Сліди вели під берг в праву частину схилу. Тут для впевненості почали крутити по одному буру і рухатись одночасно. З собою була лопата, але снігу було не багато, тому до нормального льоду докопатись була не проблема. Ще перед виходом домовились, що якщо дійшовши до “дошки” не зможемо докопатись до хорошого льоду, то відразу розвертаємось і їдемо на море. 


Станція на льодобурах

   У правій частині через берг перелізли спокійно і, рухаючись одночасно, вийшли на рівну частину “подушки”. Полога частина “подушки”, а це десь метрів 300 з правого краю, мала невеликі карнизи, що гарно проглядаютсья. З пологої частини подушки починається короткий крутіший підйом до 40⁰ під берг. Під бергом зібрали першу станцію, розпустили всю мотузку і спробували пройти вздовж вправо, але нам не сподобалось і врешті—решт берг ми перелізли з лівого краю схилу. В описах, які ми читали до сходження, люди зазвичай по “подушці” проходять навпаки в правий край схилу і там через берг піднімаються до скель Настенко. 


Підйом з "подушки"

   У той момент нам здалось, що йти так, я ми — ліпший варіант. І в подальшому ми залишилися при своїй думці. В 6:00 ми почали вішати першу мотузку від берга в напрямку початку “дошки”. Провісили три мотузки і опинились над скелями Настенко вже на “дошці” в 7:50. Схил з хорошим снігом, якого не дуже багато, щоб докопатися до льоду і достатньо щільний, щоб сходинка трималась. Крутизною приблизно від 60⁰ до 70⁰. “Дошка” виявилась більш пологою, ніж ми очікували і коротшою. Сніг все такий же “приємний” і лід для бурів поруч. Те, що ми обійшли берг з лівої сторони дало нам можливість вийти вже вище скель Настенко, рухаючись комфортним і надійним схилом з хорошими точками на льодобурах. Дві з половиною мотузки до виходу на “дошку” і ще половина вже по “дошці”.


Перша мотузка на "дошці"

   Перші мотузки на “дошці” зовсім пологі десь 40⁰—45⁰. Далі під гребінь починає крутішати і останні вже ближче до 60⁰—70⁰. Вирішили не змінювати тактику і не рухатись одночасно першу частину, а продовжити завішувати повну мотузку. Всього по “дошці” провішали 5 мотузок, у середньому по 30 хвилин на мотузку. 


Остання мотузка на "дошці"

   Приблизно в 10:50 ми завершили підйом по “дошці” і перейшли на гребінь. Загалом гребінь складається з двох умовних частин: перша — полога до жандарма, і друга — крутіша з постійним набором після жандарма. Чесно кажучи, до того, як почали йти по гребню, ми простіше до нього ставились. Доволі гострий з незначними карнізами, часто з виходами скелі, майже без льоду. Десь так його можна охарактеризувати, якщо коротко. Десь можна йти прямо по гребню з думкою, що якщо падати, то треба сідлати його. Десь — траверсом по правому схилу, втикаючи льодоруб в гребінь, або навіть трохи на лівий схил. Тут ми і вішали короткі перила, і йшли одночасно, а деколи поперемінно. Проміжні точки на скельні виступи, на забиті якорі і навіть одного разу поклали закладку зі словами: “вона працює тільки в цей бік, якщо будеш падати, то ось на цю сторону”. Приблизно на середині гребня жандарм, на який потрібно трохи підлізти по скелям. Орієнтовно в 13:00 закінчили пологу частину.  Далі — такий само гребінь, тільки постійно вверх.


Друга частина гребня і вихід на вершину

   В 15:30 зв’язка стояла на вершині за яку вже потроху почали чіплятись хмари. Загалом вийшло, що пологу частину гребня ми йшли десь 2 години і крутішу приблизно 2,5 години. Час від виходу з місця ночівлі до вершини у нас зайняв 12 годин 15 хв. Чесно кажучи, час на який ми не розраховували, але—але. А ще Ушба зверху виявилась зовсім не такою “ушастою”, як на фотках. Вершина — це просто найвища точка гребня після якої вже іде спуск на сідло між Північною і Південною.


На вершині

   На жаль, поки ми були на вершині хмари так і не дали нам подивитись на Південну вершину.


Південна Ушба

   Прапор занесли, а значить прийшов час для виконання другої частини задачі. Безпечно повернути прапор додому. Ми швиденько поїли і поставили собі завдання до початку темноти встигнути дійти до дюльферів на льодових схилах. Бо там уже “добре”, там хороші станції і, як каже наш друг Вітька—одесит: “наливай да пий”. В 15:45 ми рушили по гребню вниз, тримаючи в голові слова тренера, які чули практично з першого тренування: “вверх — тяжко, вниз — небезпечно”. Володимире Вікторовичу, з задачею ми впорались.


Гребінь

   Оцінивши те, як ми піднімались вверх, вирішили вниз йти гребінь виключно поперемінно. В нашому випадку це працювало добре.


Гребінь

   На той момент все, що справа від гребня було затягнуто густими хмарами, а з лівого — яскраве сонечко. Всю дорогу по гребню ми могли спостерігати прекрасне явище — глорія. Дуже крута штука, яку камера телефону не може передати сповна.


Глорія

   Далі вже не дуже фоткалось і просто уважно рухались вниз. Із завданням звалити з гребня до темноти ми впорались і першу мотузку на “дошку” ми спускались ще при світлі сонця, а не місяця. А потім почалась “рутина” — станцію зібрали, перший спустився, розпрямив здьорг, зібрав станцію, другий “вертольотік” закрутив, станцію розібрав, спустився, здьорнули і так до пологої частини “подушки”. “Подушку” пройшли в зв’язці ногами по своїм слідам. Спуск з подушки — перший по перилам на всю мотузку, а другий — на кінці. А там знову зв’язались і тьоп—тьоп до намету. До нього ми підійшли в 01:30 (26.09). Без півтори години доба.

   Біля нашого намету поселились сусіди, яких, сподіваємось, ми не розбудили прийшовши посеред ночі. Подивившись на погоду подумали, що якби ми сьогодні прокинулись і подивились на стан вітру і хмар, то напевно лягли б далі спати. Скинули все залізо з себе, залізли в намет, де в першу чергу наварили чаю, видобули вершинну шоколадку і заточили її. Поки пили чай, розмови дуже контрастували між задоволенням тим, що успішно сходили і тим що “оце ми чохли так довго ходити”. На тому і заснули.

26.08.2021


Ранок після сходження


   Спати всю наступну добу планів не було, бо хотілось ще встигнути на море глянути. Тому в 10 годин ми уже розбирали залізо, спаковували наші рюкзати і т д. Сусіди наші з самого ранку звалили, здається, на Щуровського чи Чатин. Спокійно за півтори годинки ми зібрались і зв’язавшись пішли льодопад вниз. Ще зверху все ж роздивились, що шлях наверх був не зовсім оптимальним і вирішили спускатись весь час тримаючись правого боку (по—ходу руху). Всі розломи нормально проходились на відстані від скель, щоб не підлазити під можливий шальний камінець. Десь на середині спуску зустріли зв'язку із австрійця і дівчини з мокшанських боліт. Далі з льодопаду перейшли на осипний схил і вже розв’язавшись і без кішок дійшли до сніжника, по якому спустились на льодовик і вдягнувши крокси почимчикували з думкою переночувати біля прикордонників. Перед виходом на морену пообідали з чаєм і швиденько спустились по маркованій стежці до КПП, де нас, очікувано, зустріли дуже тепло. Прикордонники поселили нас в один із своїх будинків. Нагодували смачнючою смаженою картоплею з тушонкою, домашнім сиром, вином і ще купою всього. Довго сидіти з ними у нас не вийшло, бо все ж були трохи прибиті. Тому, як тільки стемніло, ми завалились спати.

27.08.2021
Ранок Мазері. Вечір Батумі.


   Загалом можемо визнати, що класичний маршрут на Північну Ушбу технічний і цікавий, а всі необхідні навички і знання, які гороходець отримує в походах п’ятої і вище категорій достатні для безпечного подолання маршруту.

   Спорядження, яке у нас було:
— кішки/каска/система — 2 комп.;
— мотузка динамічна 60м — 1 шт;
— мотузка 6мм 50м — 1 шт;
— льодоруби — 3 шт;
— льодобури — 8 шт (можна більше);
— карабіни — 16 шт (точно треба більше);
— петлі 60/100/120 — 6 шт (точно треба більше);
— “розходка” — 15 м;
— відтяжки — 2 шт;
— скельні якоря — 4 шт (використали 1 шт);
— закладки — 5 шт (використали 1 шт);
— сніжний пікет — 1 шт (на всякий випадок. так і пролежав в рюкзаку);
— лопата — 1 шт (обов’язково брати).


   З собою було: 1,5 літра води, обід, карімат, спальник, теплі речі всі на собі, запасні рукавиці.


Маршрут пройшли Аліса Діхтенко та Сергій Андрущенко.

Переглядів: 514 | Додав: sandruschenko91 | Теги: гороходці, Ушба | Рейтинг: 5.0/6
Всього коментарів: 6
avatar
1 Igor • 18:27:10, 2021-09-04 [Матеріал]
Ахаха, последняя фотка супер ))))
avatar
0
4 sandruschenko91 • 12:58:42, 2021-09-06 [Матеріал]
Треба було в обов'язкове спорядження ще селфі палку записати  tongue
avatar
2 grabetsb • 20:38:33, 2021-09-05 [Матеріал]
Вітаю!
Сам туди все хочу сходити, але ніяк не виходить..

До речі,я кщо цікаво, то по ходу поряд з вами москалі були, Романенков: https://www.facebook.com/sergey.romanenkov.1/posts/4128193610612020?__cft__[0]=AZX-LJsHldZNafs-nYM1PikmA1Pinr16VkDnD76ev7gDb8dJ2kebblp552qzTrctpt1MHobsdeCotFdXVGzOwgAojApt0HUMMI3WIYdr-G64r-xoKzd6v8NU9poKhCE7Ifs&__tn__=%2CO%2CP-R
avatar
0
5 sandruschenko91 • 13:03:04, 2021-09-06 [Матеріал]
Наче так, але ніде не написано, що вони розділялись. Біля нас жила тільки одна палатка
avatar
3 Igor • 09:08:21, 2021-09-06 [Матеріал]
Ну молодцы ребята !!!
avatar
0
6 sandruschenko91 • 13:03:39, 2021-09-06 [Матеріал]
v
avatar